У свідомості як українців, так і японців, національна художня лі- тература, зокрема, найвищі її досягнення, пов’язуються насамперед із поезією: в Україні – з іменами І.Котляревського, Т.Шевченка, І.Фран- ка, Л.Українки; в Японії – з творчістю Хітомаро, Акахіто, Якамоті, Мітідзане, Оно-но Коматі, Сайґьо, Басьо, Бусона, Рьокана, Ісси та ін. Аби переконатися в цьому, варто звернутися до будь-якого пересічного українця чи японця з проханням навести кілька прізвищ найвідоміших представників національної літератури. І в першому, і в другому ви- падках ви неодмінно почуєте імена саме поетів, а не прозаїків.

 

Попри те, що про творчість Тараса Шевченка і значущість його постаті як для українців зокрема, так і для слов’янського світу в ці- лому, японцям було відомо досить давно, перекладати його поезію японською мовою почали лише у другій половині XX ст. Однією з головних причин такого стану справ був брак фахівців, які володіли б українською мовою, не в останню чергу зумовлений відсутністю від- повідних двомовних словників та підручників із української мови в Японії. Однак заради об’єктивності слід зауважити, що не набагато кращою (якщо не гіршою) була ситуація з вивченням японської мови та перекладами японської літератури в самій Україні. Перекладати поезію Т. Шевченка іноземною мовою, а тим паче – східною, надзвичайно складно. Проте ця теза є закономірною стосов- но творчості будь-якого справді національного поета: Тараса Шевчен- ка в Україні, Адама Міцкевича в Польщі, Олександра Пушкіна в Росії чи Мацуо Басьо в тій же Японії. Їх самобутні поетичні твори настільки переповнені народним духом, що навіть найдосконаліший їх переклад, не здатний передати зарубіжному читачеві всієї гами почуттів, що пробуджуються при їх читанні у серцях співвітчизників цих поетів. Можливо, саме тому за кордоном часто краще знають імена відомих українських, російських, польських чи японських прозаїків, аніж по- етів. Той же О. Пушкін, наприклад, повний переклад творів якого на- віть найпоширенішою в сьогоднішньому світі англійською мовою був зроблений лише кілька років тому, залишається значно менше відомим у Європі чи Азії, аніж Ф. Достоєвський, А. Чехов чи Л. Толстой, пе- рекладати твори яких іноземними мовами почали ще за їх життя. Та- расу Шевченкові в Японії у цьому відношенні поталанило навіть біль- ше, ніж багатьом іншим відомим зарубіжним поетам: він був і залиша- ється практично єдиним українським класиком, значна частина творів якого перекладена японською мовою і добре знайома шанувальникам поезії з Країни Східнього Сонця. Тоді як інші визначні українські по- ети відомі читачам Японії хіба що окремими перекладами їх віршів японською мовою, включеними до складу деяких поетичних збірок чи антологій, або, ще частіше, завдяки їх перекладам російською, англій- ською, німецькою чи іншими європейськими мовами. До речі, значну частину перекладів творів українських поетів японською мовою, у тому числі й віршів Т. Шевченка, було зроблено не з мови оригіналу, а з російської мови. Саме тому автор першого підручника з української мови для японців Кадзуо Накай визнав свого часу за доцільне вклю- чити в один із навчальних текстів цього підручника діалог між україн- ським викладачем і японським студентом такого змісту:

 

Відсутність у Японії фахівців з української мови тривалий час стояла на заваді розвиткові українсько-японських мовних та літератур- них взаємозв’язків. Аналогічною була ситуація за радянських часів і в Україні. Загалом, протягом усього ХІХ і до другої половини ХХ ст. слов’янські мови (за винятком російської) залишалися для японців ек- зотикою. Що стосується української мови, то її систематичне вивчення у вищих навчальних закладах Японії було започатковане лише на по- чатку 90-х років XX ст. завдяки зусиллям відомих японських украї- ністів: Кадзуо Накая, Такао Хіно, Мікіо Абе, Йосікадзу Накамури, Іті- ро Іто, Ендо Тецуо, Рюносуке Куроди, Ецуко Фудзії та ін. Саме в 90-х роках XX ст., тобто вже після проголошення нашою країною незалеж- ності, окрім уже згаданого підручника Кадзуо Накая, в Японії та Укра- їні з’являється ціла низка українсько-японських і японсько-україн- ських словників (див.: 2-5). Нині українська мова та література так чи інакше викладаються студентам і аспірантам Токійського державного університету й Токійського університету іноземних мов, Кіотського державного університету (Кіото), Тенрійського університету (Тенрі, преф. Нара), а підручник Кадзуо Накая, як згадані вище словники, ак- тивно використовуються в навчальному процесі. Японська мова та лі- тература, у свою чергу, вивчається сьогодні в багатьох вищих і серед- ніх навчальних закладах України, у тому числі, з 1994 р. – у Київсько- му національному університеті ім. Тараса Шевченка.

 

Традиційно вважається, що першим познайомив своїх співвітчиз- ників із життям і творчістю Великого Кобзаря відомий японський літе- ратурознавець Ацусі Танака у книзі "Ідейні напрямки в російській лі- тературі”, що вийшла друком у Токіо в 1917 р., і саме цей рік слід вважати датою відкриття японцями для себе української літератури взагалі і поезії Тараса Шевченка зокрема. Однак, окрім зазначеної книги А.Танаки, у Японії на цей час були також надруковані перекла- ди книг Г.Брандеса "Російські враження” і П.Кропоткіна "Ідеали та дійсність у російській літературі”, де теж згадувалося про життя і творчість Тараса Шевченка (див.: 6, с. 124-125).

 

Уся подальша історія знайомства японських читачів з Кобзарем тісно пов’язана з життям і творчістю відомого японського поета, гро- мадського діяча, одного з керівників селянського руху Японії XX ст., активного члена заснованого 1945 р. групою письменників і поетів лі- тературного об’єднання "Література нової Японії” ("Сін-ніхон бунґа- ку-кай”) та ініціатора створення 1955 р. "Товариства японської селян- ської літератури ("Ніхон номін бунґаку-кай”) Тейсуке Сібуя, який ще в 1926 р. присвятив Шевченкові свою першу поетичну збірку "Крик у полі”. Це присвяченння молодого японського поета, що дізнався про українського Кобзаря з його невеличкої біографії, надрукованої в одній із токійських газет того часу (яка, до того ж, містила фактичні помил- ки, що видно з тексту самої присвяти), вражає щирим юнацьким захо- пленням японця життєвим подвигом Тараса: "Цю скромну збірку вір- шів дозволю собі присвятити нашим пригнобленим братам і кріпо- сному поетові Тарасу Шевченку, який, попри численні арешти, не- втомно закликав до звільнення селян задовго до скасування кріпаччини в Росії. Усі рукописи його віршів, закопані ним у землю для збереження, були знайдені і спалені владою. Він загинув, розстріляний у москов- ській в’язниці (Вечір 3 жовтня 1924 р., коли мені наказали розпустити Другий комітет селян)” (7).

 

У наступному виданні збірки "Крик у полі” з нагоди 150-річчя на- родження Кобзаря (1964 р.) Тейсуке Сібуя виправив усі помилки, ми- моволі допущені ним у тексті присвяти до першої збірки: "Борючись за розкріпачення навіть протягом десяти років заслання, поет-кріпак з України писав вірші і малював. Відзначаючи пам’ять Тараса Шев- ченка з нагоди 150-річчя його народження, йому і його братам у Япо- нії я знову присвячую цю збірку скромних віршів” (8, с. 40). Проте япон- ський філолог-україніст, відомий перекладач творів Тараса Шевченка проф. Такаюкі Мураі з цього приводу справедливо зауважує: "Для з’я- сування впливу великого українського поета на молодого японського поета набагато важливіша перша з цих двох присвят, оскільки тоді, коли він писав вірші своєї збірки, він уявляв саме такий образ Т. Шев- ченка, який зображено у старій присвяті. На щастя, його помилки не були суттєвими: він неправильно зрозумів причину смерті поета, але в цілому мав вірну уяву про найважливіше у житті та діяльності Тараса Шевченка, тобто про те, що він – революційний демократ, який, складаючи вірші, що зворушують серце, вів невтомну боротьбу за визволення кріпосних селян, зазнав жорстокого гноблення з боку влади і трагічно загинув, здолавши лише половину свого героїчного шляху. Душа молодого японського поета була вражена саме життє- вим шляхом цього самовідданого кріпосного поета- революціонера” (9, с. 119). А сам Тейсуке Сібуя про цей випадок у своєму житті згадував так: "Я прочитав коротку біографію Т. Шевченка десь у 1922 році (у 17-літньому віці ), тобто через шістдесят років після смерті поета. Пам’ятаю лише, що прочитав я цю біографію розміром у одну-дві колонки в тогочасній щоденній газеті чи в одну-дві сторінки у щомі- сячному журналі. Я вже не пам’ятаю ні назви цієї газети чи журналу, ні прізвища автора статті” (10, с. 93).

 

Японський літературознавець Цунео Ясуда у своїй монографії, присвяченій життю та творчості Тейсуке Сібуя, підкреслював: "Ця не- величка стаття про Тараса Шевченка справила на Т. Сібуя надзви- чайно велике враження і вирішила його долю” (11, с. 45). "Протягом усього свого життя” – зазначає інший японський літературознавець Ґоіті Мацунаґа у фундаментальній праці "Історія японської селянської поезії” – "він (Т.Сібуя.- І.Б.) прагнув перевтілитися у революційний ге- роїчний образ Т. Шевченка, вбачаючи в ньому точку опори для реа- лізації своїх можливостей...” (12, с. 556).

 

Як і Т. Шевченко, за своє життя Тейсуке Сібуя також зазнав і арештів, і заборони друкуватися. Відомо, що за два місяці до свого арешту в 1937 р. він їздив на Сахалін з метою перетнути кордон, щоб емігрувати до СРСР. Але його спроба виявилася невдалою. Оскільки кордон пильно охоронявся, поет змушений був повернутися. "Можли- во, там на кордоні” – пише у своїй книзі Ц.Ясуда – "йому уявилася земля України, що розпростерлася ген-ген за далекими обріями? Ціл- ком можливо, адже це батьківщина Шевченка, який багато в чому визначив життєвий шлях японського поета” (11, с. 49-50)

 

Проте, як об’єктивно зазначає Кадзуо Накай у статті "Шевченко в Японії”: "...будучи найвизначнішим шанувальником Шевченка в Японії, Тейсуке Сібуя від самого початку створив доволі однобічний портрет Т. Шевченка” (8, с. 40).

 

Мабуть, певною мірою розуміючи це, Тейсуке Сібуя стає голов- ним ініціатором створення 1962 р. у Токіо "Японського товариства вивчення Шевченка” ("Ніхон Шефученко кенкюкай”), яке розпочало ак- тивну підготовку в Японії цілої низки культурно-просвітницьких за- ходів з нагоди 150-річчя з дня народження великого українського пое- та, і саме він став головним редактором та одним із перекладачів пер- шої ювілейної збірки творів Т. Шевченка, що вийшла друком у Токіо в 1964 р.: "Збірка поезій Шевченка. Як умру...” ("Шефученко-сісю. Ва- такусі-ґа сіндара...”) (13).

 

З іменем ще одного перекладача цієї збірки, а саме – Сьосуке Комацу пов’язують зародження в Японії наукової школи шевченкозна- вства. Перу цього відомого японського вченого-літературознавця, про- фесора Інституту іноземних мов у м. Кобе належить переважна біль- шість наукових статей про Тараса Шевченка і його творчість, надруко- ваних у Японії в післявоєнний період.

 

Загалом на сьогоднішній день в Японії налічується три окремих видання творів українського поета. Наступним, також ювілейним, ви- данням перекладів поезії Шевченка стала "Збірка віршів Шевченка” ("Шефученко-сісю”) (14), що з’явилася в Японії в 1988 році вже з на- годи 175-річчя українського поета. На відміну від попередньої збірки, це велике за обсягом і гарно оформлене видання містило переклади творів Т. Шевченка, виконані лише двома японськими фахівцями – Такаюкі Мураі і Тейсуке Сібуя. До складу цієї книги в чудовій супер- обкладинці з автопортретом Кобзаря, ілюстрованої численними ма- люнками самого Тараса і сучасними фотографіями, увійшли вперше виконані японською мовою повні переклади таких визначних творів Тараса Шевченка, як його поеми: "Гайдамаки”, "Катерина”, "Наймич- ка”, а також вірші: "Перебендя”, "Тополя”, "Заповіт”, поетичний цикл "В казематі” ("Згадайте, братія моя...”) та ін.

 

Третє окреме видання перекладів поетичних творів Тараса Шев- ченка японською мовою стало результатом кропіткої роботи відомої японської україністки, перекладача, кандидата філологічних наук, до- цента жіночого коледжу Аояма (преф. Тіба) Ецуко Фудзії (Ецуко Ніі- ґата), яка підготувала до друку двомовну збірку оригінальних текстів із паралельними перекладами віршів Кобзаря, видану видавництвом "Дайґаку Сьорін” 1993 р.: "Тарас Шевченко. Вибрані поезії” (15). До складу цього видання увійшли 28 найвідоміших віршів Т. Шевченка ("Чигирине, Чигирине...”, "Розрита могила”, "Минають дні, минають ночі...”, "Три літа”, "Полякам”, "Г.З.”, "Л.”, "Думи мої, думи мої...”, "Заповіт”, "Садок вишневий коло хати...”, "Згадайте, братія моя...”, "Мені однаково, чи буду...”, "Думи мої, думи мої...”, "І виріс я на чужині...”, "Не нарікаю я на бога...”, "Минули літа молодії...” та ін.

 

Головною заслугою Е. Фудзії, як перекладача творів Тараса Шев- ченка, ми вважаємо те, що на відміну від багатьох її попередників японський переклад поезій Кобзаря був здійснений нею безпосередньо з мови оригіналу, а також те, що їй вдалося успішно розв’язати най- складнішу для будь-якого перекладача проблему – передати япон- ською мовою не лише зміст і мелодику Шевченкових творів, але й зберегти в перекладах національний дух його поезії, який до цього вона досліджувала у своїй дисертаційній роботі "Формування україн- ського духу в поезії Т. Шевченка”.

 

Відомо, що Ецуко Фудзії нині готує до друку нову збірку перек- ладів творів Т.Шевченка японською мовою.

 

Ще один цікавий аспект, у якому можна розглядати життя і твор- чість Т. Шевченка в контексті японської літератури, це персоніфіковані аналогії та паралелі, які, безумовно, знайде уважний дослідник у май- же півторатисячолітній історії японської класичної поезії, дуже багатої видатними іменами поетів. І перше ім’я, що спадає на думку, це ім’я найвідомішого японського поета, патріарха японської поезії жанру хайку Мацуо Басьо (1644-1694). Попри те, що ідейно-філософська кон- цепція поетичних творів цих двох великих поетів, тематика їх віршів, поетичні засоби та художньо-ліричні образи, якими наповнена поезія Тараса Шевченка і Мацуо Басьо, різняться між собою, їх творчість об’єднують витончене ліричне світосприйняття, самовіддана любов до рідної землі, палка закоханість у її природу, безмежна віра в людей і щире прагнення до соціальної справедливості. А ще – власна безко- рисливість:

– Глечик з гарбуза.

– писав японський класик.

– зізнавався класик український.

 

Зближує їх і ставлення до поезії в цілому, як до ефективного засобу впливу на громадську свідомість, формування громадянської позиції, а також спільність поглядів стосовно ролі та місця поета в суспільстві, його покликання:

Підкидька плач на вітрі восени?
– дорікав Мацуо Басьо японським поетам, що дотримувалися тради- ційно-естетських, консервативних поглядів на поезію.

– докоряв Кобзар, звертаючись до "майстрів” елегій.

 

Окрім цього, поетів об’єднує вишукана простота мови їх поетич- них творів, національний дух, яким пронизана їх поезія, а найголов- ніше – палка любов, глибока вдячність і пошана багатьох поколінь співвітчизників, що межує іноді з їх боготворінням.

 

Саме ця палка любов і народне боготворіння двох великих поетів дратувала й досі дратує багатьох відомих письменників як в Україні, так і в Японії. Обом патріархам української і японської поезії вже після їх смерті неодноразово, а головне – незаслужено й неспра- ведливо "діставалося на горіхи” від їх співвітчизників – часто досить талановитих майстрів пера і навіть учнів, які з тих чи інших міркувань намагалися скинути своїх великих учителів і попередників з їх п’є- десталів.

 

Ми, звичайно, не станемо полемізувати з останнім прикладом "скидання” Шевченка "з трону” чи (за терміном російських літерату- рознавців початку XX ст. стосовно О.С.Пушкіна) – з "корабля історії”. Мається на увазі скандально відома книга Олеся Бузини "Вурдалак Тарас Шевченко” (2000 р.).

 

Нагадаємо лише відомий уривок з роману М. Хвильового "Вальд- шнепи”, у якому автор вустами свого героя Дмитра Карамазова запи- тує і відповідає:

- За що я його (Шевченка.- І.Б.) ненавиджу? - А за те я його ненавиджу, що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупого раба-просвітянина, що ім’я йому легіон? Хіба не Шевченко – цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, – хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати "по-катеринячи”, бунтувати "по-гайдамачому” – безглуздо та безцільно – й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як то кажуть, за очі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас по плечу й скаже: "А ти, Ма- тюша, все-таки талант”. Саме цей іконописний "батько Тарас” і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно офор- митись у державну одиницю. Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, я от гадаю, що на чорта вона й зда- лася така, якою ми її бачимо аж досі... бо в сьогоднішньому вигляді зі своїми ідіотськими українізаціями в соціальних процесах вона виконує тільки роль тормоза” (16, с. 221-222).

 

Покійний Василь Васильович Фащенко, наш учитель і колега по Одеському університету, у статті "Чия правда, чия кривда?..” Тарас Шевченко і Микола Хвильовий” ("Літературна Україна”, 27 лютого 1992 р.) аргументовано пояснює причини цього закиду М. Хвильового у бік Кобзаря, згадуючи аналогічні докори на адресу Шевченка Пантелей- мона Куліша з його "Крашанкою русинам і полякам на Великдень 1882 року” та деякими іншими критичними публікаціями, а також Михайла Драгоманова з його відомою працею "Шевченко, українофіли й соціалізм” (1882 р.), а тому відсилаємо всіх, кого це цікавить, до згаданої статті шановного проф. В.В.Фащенка.

 

Значно виваженіший підхід до цього питання демонструють наші сучасники: Григорій Грабович у своїх працях "Шевченко як міфотво- рець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка” (К., 1991) та Оксана Забужко "Шевченків міф України. Спроба філософського ана- лізу” (К., 1997).

 

Що ж стосується Мацуо Басьо, то найавторитетнішим і найжор- стокішим критиком "великого старця” у японському літературознавстві вважається видатний поет кінця XIX ст. Масаока Сікі (1867-1902). У своєму критичному памфлеті "Басьо дзацудан” ("Розмови /балачки/ про Басьо”, 1894 р.), написаному з нагоди двохсотріччя з дня смерті великого японського поета, він піддає ніщивній критиці сакралізацію як самої постаті Мацуо Басьо в історії японської літератури, так і його творчості в цілому, протиставивши йому при цьму твори іншого славетного поета жанру хайку – Йоси Бусона (1716-1783). Щоправда, японський поет, критикуючи Басьо, можливо, з огляду на традиційну й загальновідому японську ввічливість, робить це значно делікатніше, ніж його численні українські колеги – критики Тараса Шевченка. Цитуємо:

 "Численні шанувальники полюбили свого ідола не тому, що глибоко пізнали його характер і змогли відчути цей характер в хайку Басьо, а тому, що саме ім’я Басьо викликає в них почуття глибокої пошани. Навіть у випадковій розмові вони не скажуть про нього просто Басьо, а стануть величати або Старцем, або Старцем Басьо, або ж Шановним Старцем, що нічим не відрізняється від того, як по- слідовники тієї чи іншої релігії називають власних патріархів: "Вели- кий Учитель” чи "Панотець”. Дивитися як на божество, зводити йому мавзолей і спорудити храм для поклоніння – усе це зовсім не передбачає сприйняття Басьо як літератора, а насамперед свідчить про поклоніння йому як засновникові релігійного культу. Це поклоніння не має аналогів, якщо не враховувати культу Хітомаро (Какіномото-но Хітомаро /друга пол. VII - поч. VIII ст./, легендарний японський поет – один із авторів відомої поетичної антології "Ман-йо-сю”.- І.Б.) в поезії "вака”, проте величний курган слави, споруджений шанувальниками Басьо, значно перевищує популярність Хітомаро.

 

 

 

...Віруючі адепти "секти хайкай” сакралізували всі без перебору вірші Басьо, відкинувши саму можливість якимось чином їх обмірко- вувати, так, що вже ні від кого не почуєш жодної осудливої думки стосовно жодного тривірша чи слова Старця. На його честь зводять храми, будують гробницю, установлюють кам’яні стели з текстами віршів, влаштовують бенкети, пишуть цикли "хайку”, проводять за- сідання товариств "хайку” і взагалі роблять служіння цьому релі- гійному культові обо’вязком кожного поета. Попри те, що справжній обо’вязок літератора полягає зовсім не в подібному служінні... Я стверджую, що переважну більшість "хайку” Басьо слід поховати як погані і примітивні, а ті, що можна вважати дійсно майстерними, складають мізерну кількість – пятдесяту чи навіть шістдесяту час- тину його творів. Більш того, їх настільки мало, що коли ти намага- єшся їх відшукати, то відразу ж помічаєш, як сяйво самотньої ран- кової зірки в небі.

 

 

Твори Басьо не копіювали старе, а відкривали нове. Не варто за- бувати, що він не стільки удосконалив стиль "хайкай” шкіл Теймон і Данрін, як створив і розробив новий власний стиль Сьофу... (17, с. 173-177).

 

Як бачимо, майже аналогічні аргументи стосовно "міфологізації” Шевченка та його творчості наводили й наводять також деякі наші критики Кобзаря. Щоправда, як ми вже на цьому наголошували, до- сить часто робиться це набагато відвертіше і грубіше, аніж найкате- горичніші критичні заяви співвітчизників Мацуо Басьо відносно їх геніального поета.

 

Проте на відміну від творів Мацуо Басьо, у яких переважають філософсько-ліричні мотиви, поезія Тараса Шевченка настільки насичена соціальною проблематикою, що його поезія не може не викликати у освіченого японського читача асоціацій з творчістю й інших відо- мих поетів-класиків, таких, як наприклад, Мітідзане Суґавара (845- 903) чи Такубоку Ісікава (1885-1912). Попри те, що цих японських по- етів розділяє часовий проміжок у понад тисячу років, вони у свою чергу теж дуже схожі між собою і насамперед – гострою соціальною те- матикою своїх поетичних творів, що й зближує їх з нашим Кобзарем.

 

У громадянській ліриці Суґавари Мітідзане, який, до речі, як і Тарас Шевченко з його російськомовними щоденниками, поемами "Слепая” та "Тризна”, писав свої вірші двома мовами: китайською – "кансі” і японською – "танка”, уперше в історії японської поезії несподівано для його численних аристократичних шанувальників – естетів доби Хейан раптом залунали критичні соціальні мотиви: нужденне життя селян, убоге існування простолюддя, непомірність податків і т. ін. Як і український поет, Суґавара Мітідзане за свої вірші та політичні погляди теж був звинувачений у державній зраді, позбавлений високих чинів, розлучений із сім’єю і відправлений на заслання на острів Кюсю, де після кількох років злиденного життя й помер.

 

Не менш трагічною була доля іншого талановитого японського поета – Такубоку Ісікави, який помер від сухот, викликаних злиднями, коли йому ще не виповилося й 27 років. Почавши свій творчий шлях з написання романтичних віршів у вільній поетичній формі – "сінтайсі”, що були надзвичайно популярними в Японії на початку XX ст., він згодом переходить до написання віршів виключно у традиційному жанрі "танка”, наповнивши їх таким реалізмом, який іноді межував з натуралізмом. Беззастережно прийнявши реалістичний метод зображення життя, поет ставить за мету "визволення всіх людей від страждань, що походять від безглуздості життя” – як записав він у своєму щоденнику. Поезія Такубоку Ісікави поступово наповнюється соціальними мотивами і актуальною суспільно-політичною проблема- тикою тогочасної Японії. У своїй програмній статті під назвою "Вірші, котрі можна їсти” (1909) поет заявляє: "Треба писати вірші, маючи відчуття нерозривного зв’язку зі справжнім життям. Треба писати вірші, від яких ішов би не аромат вишуканих страв, а запах нашої повсякденної їжі. Треба писати вірші, в яких ми відчуваємо потребу. Можливо, це означає спустити поезію з установлених позицій на якісь нижчі, але мені здається, що поезію від наявності чи відсутності якої в нашому житті нчого не змінюється, треба перетворити на предмет першої необхідності. Це єдина змога утвердити право поезії на існування (18, с. 15).

 

Загалом подібних аналогій з постаттю Тараса Шевченка в історії японської літератури можна знайти чимало, але при цьому важливо враховувати не лише співзвучність тематики та ідейного спрямування поетичних творів того чи іншого японського поета, але й значення його творчості для національної літератури та культури в цілому, адже в самій українській поезії мало кого можна порівняти, а тим паче поставити поруч з Кобзарем.

 

Останнім часом важлива роль у пропаганді української культури, мови та літератури в Японії належить Японській асоціації україністів, яка нараховує понад 70 членів. Це передусім японські вчені – історики, лінгвісти, літературознавці; студенти та аспіранти, бізнесмени, журна- лісти, політичні діячі та ін. Асоціація україністів, яка була створена 11 червня 1994 року в Токіо є колективним членом Міжнародної асоціації україністів. Вона друкує власний інформаційний бюлетень і регулярно, двічі на рік, проводить наукові конференції. Діяльність Японської асоціації україністів знаходить своє "матеріальне” вираження і в друці все нових наукових праць, присвячених не лише українській культурі, але й україністиці взагалі. Так, Кімакі Нісітані, дипломатичний діяч, що деякий час працював в Україні, видав 1999 р. японською мовою книгу "Народження нової валюти гривні”; Макото Хаясака, професор Токійської політехніки – наукову монографію "Україна в добу Речі Посполитої”; з’явилася також ціла низка статей наукової співробітниці Інституту міжнародних відносин при Міністерстві закордонних справ Японії Меґумі Суедзави про зовнішню політику незалежної України. А три роки тому вийшла друком дуже цікава книга першого посла Японії в Україні (1995-1999) пана Юкі Курокави "Сказання про історію України” (19). Характерним є те, що продавалася вона в супер- обкладинці, на якій було написано: "Чи не є насправді історія Росії та СРСР історією України?” А це вже досить красномовний сигнал сучасним японським історикам щодо необхідності докорінного пере- осмислення традиційного (досить часто прорадянського) підходу до вивчення історії нашої країни.

 

Надзвичайно відрадним явищем є те, що все більша кількість ас- пірантів японських гуманітарних вузів обирає для своїх дисертаційних досліджень тематику, пов’язану з українознавством: українською історією, культурою, мовою, літературою, у тому числі – з творчою спадщиною Кобзаря.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Накай К. Укураіна-ґо нюмон ("Вступ до української мови”).- Токіо: Дай- ґаку Сьорін.- 1991.

2. Курода Р. Укураіна-ґо: кісо 1500 ґо. ("Лексична основа української мови: 1500 слів”).- Токіо: Дайґаку Сьорін.- 1995.

3. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник.- Київ: Альтернати- ви.- 1997.

4. Бондаренко І., Хіно Т. Японсько-український українсько-японський слов- ник. Навчальний словник японських ієрогліфів.- Київ: Альтернативи.- 1998.

5. Бондаренко І., Хіно Т. Японсько-український кишеньковий словник.- Одеса: Астропринт.- 2001.

6. Кім Рехо, З Кобзарем у серці // Всесвіт.- № 3.- 1989.

7. Сібуя Т. Нора-ні сакебу ("Крик у полі”).- Токіо: Ґейбонся.- 1926.

8. Накай К. Шевченко в Японії // Сучасність.- №3.- 1989.

9. Мураі Т. Тейсуке Сібуя і Тарас Шевченко // Japanese slavic and East Euro- pean Studies.- Vol.6.- 1985.- Осака, Японія.

10. Сібуя Т. Шефученко то ватасі ("Шевченко і я”) // Культурний огляд ("Бун- ка хьорон”).- № 30.- Токіо, 1964.

11. Ясуда Ц. Деаі-но сісосі – Сібуя Тейсуке рон ("Історія зустрічі ідей – Трак- тат про Тейсуке Сібуя”).- Токіо: Сьососьобо.- 1981.

12. Мацунаґа Ґ. Історія японської селянської поезії (у 3-х томах).- Т.1.- Токіо.- 1967.

13. Шефученко-сісю. Ватакусі-ґа сіндара... ("Збірка поезій Шевченка. Як ум- ру...”) /Пер. з яп.: Т.Сібуя, Т.Курода, С.Комацу, Т.Мураі, А.Вада /Міякава/, Г.Тадзава, Д.Такасі/.- Токіо: Кокубунся.- 1964.

14. Шефученко-сісю ("Збірка віршів Шевченка”) /Пер. з яп.: Т.Сібуя, Т.Му- раі/.- Токіо, 1988.

15. Шефученко-сісен ("Тарас Шевченко. Вибрані поезії”) /Пер. та прим. Е.Фу- дзії/.- Токіо: Дайґаку Сьорін, 1993.

16. Хвильовий М. Вальдшнепи // Твори в 2 т. – К.: Дніпро, 1991.- Т. 2.

17. Масаока Сики. Стихи и проза /Пер. з яп., передм. і комент. О. Доліна/.- СПб.- 1992.

18. Турков Г. Поет японського народу // Ісікава Такубоку. Лірика.- Київ: Дніп- ро.- 1984.

19. Курокава Юкі, Моноґатарі Укураіна-но рексі ("Сказання про історію Ук- раїни”).- Токіо, 2002.